The forgotten protagonist of this true account aspired to be a cubist painter in his native Kyïv. In a Europe remade by the First World War, his talents led him to different roles—intelligence operative, powerful statesman, underground activist, lifelong conspirator. Henryk Józewski directed Polish intelligence in Ukraine, governed the borderland region of Volhynia in the interwar years, worked in the anti-Nazi and anti-Soviet underground during the Second World War, and conspired against Poland’s Stalinists until his arrest in 1953. His personal story, important in its own right, sheds new light on the foundations of Soviet power and on the ideals of those who resisted it. By following the arc of Józewski’s life, this book demonstrates that his tolerant policies toward Ukrainians in Volhynia were part of Poland’s plans to roll back the communist threat.
The book mines archival materials, many available only since the fall of communism, to rescue Józewski, his Polish milieu, and his Ukrainian dream from oblivion. An epilogue connects his legacy to the disintegration of the Soviet Union and the democratic revolution in Ukraine in 2004.
Timothy Snyder is Housum Professor of History at Yale University and a permanent fellow at the Institute for Human Sciences. He received his doctorate from the University of Oxford in 1997, where he was a British Marshall Scholar. He has held fellowships in Paris, Vienna, and Warsaw, and an Academy Scholarship at Harvard.
His most recent book is Black Earth: The Holocaust as History and Warning, published in September 2015 by Crown Books. He is author also of Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin (2010), a history of Nazi and Soviet mass killing on the lands between Berlin and Moscow. A New York Times bestseller and a book of the year according to The Atlantic, The Independent, The Financial Times, the Telegraph, and the New Statesman, it has won twelve awards including the Emerson Prize in the Humanities, a Literature Award from the American Academy of Arts and Letters, the Leipzig Award for European Understanding, and the Hannah Arendt Prize in Political Thought.
His other award-winning publications include Nationalism, Marxism, and Modern Central Europe: A Biography of Kazimierz Kelles-Krauz (1998); The Reconstruction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus, 1569-1999 (2003); Sketches from a Secret War: A Polish Artist's Mission to Liberate Soviet Ukraine (2005); The Red Prince: The Secret Lives of A Habsburg Archduke (2008), and Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin (2010).
Snyder helped Tony Judt to compose a thematic history of political ideas and intellectuals in politics, Thinking the Twentieth Century (2012). He is also the co-editor of Stalin and Europe: Terror, War, Domination and Wall Around the West: State Power and Immigration Controls in Europe and North America (2001).
Snyder was the recipient of an inaugural Andrew Carnegie Fellowship in 2015. He is a member of the Committee on Conscience of the United States Holocaust Memorial Museum and sits on the advisory council of the Yivo Institute for Jewish Research Research.
He teaches undergraduate and graduate courses in modern East European political history.
Біографія Генрика Юзевського - поляка, народженого в Києві, віцеміністра внутрішніх справ УНР, уважного до українського питання волинського воєводи, міністра внутрішніх справ у міжвоєнній Польщі, художника і організатора антикомуністичного, зокрема українського націоналістичного, підпілля. З одного боку, мене також дуже тішить (а кого не тішить?) цей улюблений Снайдерівський типаж митця-шпигуна і мультикультурних спільнот до того, коли слово "мультикультуралізм" увійшло в обіг (Габсбург-Вишиваний потрапляє до тієї ж категорії, очевидно). Крім того, Снайдер, як завжди, блискучий оповідач історій і письменник - як можна не захоплюватися історичним текстом, де повстання описують, скажімо, так: "Jozef Pilsudski's coup d'etat of May 1926 has the strange character of an old silent film, somehow played too slowly and with too few actors"? Та й матеріал фантастичний. Але той же "Червоний князь" мені у Снайдера сподобався значно більше - у "Таємній війні" забагато перепадів від конкретної біографії до довгих панорамних екскурсів, і через цю жанрову невизначеність читається менш жваво. Хоча все одно, звісно, цікаво.
Наскільки я знаю, український переклад начебто буде до Арсеналу.
Це книга про народженого у Києві художника-модерніста, життя якого радикально змінилося у роки Першої світової війни. Невдовзі після її початку йому випало бути розвідником, віце-міністром та, зрештою, очільником цілого регіону. Для лівих та правих екстремістів він був ворогом і вони кілька разів намагались його вбити. Обидва табори вороже ставилися до його політики, що базувалася на ідеї компромісу та порозуміння, а також вірі в те, що модерні національні ідентичності можуть мирно співіснувати в одному суспільстві. Він присвятив свою кар’єру боротьбі проти радянського комунізму, а своєю довгостроковою метою вважав знищення СРСР та визволення рідного міста з-під влади Москви. Цей план був частиною ширшого руху, відомого як “прометеїзм�, названого на честь міфічного титана, що подарував людству вогонь та надію.
Наш герой � Генрик Юзевський (1892 - 1981). Поляк, що вільно говорив українською та певний час працював в уряді Симона Петлюри, у міжвоєнний період був одним з найважливіших соратників Юзефа Пілсудського, якому той довірив один з найбідніших та найпроблемніших регіонів Другої Речі Посполитої � Волинь. Протягом десяти років (1928 - 1938) Юзевський намагався реалізовувати свій "волинський експеримент", що полягав у створенні спільних польсько-українських шкіл, дерусифікації православної церкви, культивуванні українського культурного життя та ін. Чому цю політику назвали експериментом? Щоб відповісти на це питання, важливо знати контекст. Після здобуття незалежності у 1918 році, Польща вагалася між двома головними політичними течіями. Націонал-демократи на чолі з Романом Дмовським реалізовували програму створення національної держави, у якій всі національні меншини належало асимілювати та перетворити на поляків. Тому вони часто відмовлялися вживати етнонім "українці". Традиція політичної орієнтації на Росію (перед Першою світовою війною вони бачили майбутнє Польщі у складі слов’янсько� федерації під проводом Росії) не зникла і в міжвоєнний період деяких націонал-демократів небезпідставно звинувачували у симпатіях до СРСР. Іншу програму мали соціалісти з табору Юзефа Пілсудського. На відміну від Дмовського, він вважав, що на противагу Москві та її імперському проєкту, Польща заради власної безпеки має підтримувати всі незалежницькі рухи колишніх підданих царя. Концепція міжмор’� та прометеїзм виводяться саме звідти. Військовий союз Петлюри та Пілсудського та спільний марш на Київ у 1920 році також був частиною цього стратегічного плану.
Після 1918 року в урядах незалежної Польщі домінували націонал-демократи. Зміни наступили у 1926 році, коли Пілсудський та його поплічники влаштували державний переворот. Саме після цієї події наш герой покинув закинутий монастир на Волині, де практикувався у живописі, та повернувся у велику політику. Снайдер доволі детально описує оточення Юзевського. Це були ліберальні та космополітичні поляки (багато з них походили з України), що бажали примирення та порозуміння з українцями з метою спільної боротьби проти комунізму. Це середовище було інклюзивним, воно включало євреїв та жінок, а спільною рисою для них був ідеалізм та віра у місію освіченої людини. Політичний наставник Юзевського � Станіслав Стемповський � був письменником та перекладачем з російської та французької (разом з Юзевським вони служили в українському уряді). Його син � Єжи Стемповський � працював для польської розвідки на Заході, а згодом став одним з найблискучіших літературних критиків. Марія Домбровська � одна з найвідоміших польських романісток ХХ століття, відома серед іншого своїм толерантним ставленням до гомосексуалізму � була партнеркою Станіслава Стемповського та приятелькою Єжи та Генрика. Згадані особи були частиною цілого milieu (у книзі цих людей доволі багато) і автор зовсім не приховує своєї симпатії до них.
Разом з Юзевським деякий вплив здобули й українські політичні емігранти. У 1927 році на території Польщі було відновлено армію УНР. Волинь стала плацдармом, звідки польська розвідка посилала своїх агентів на територію радянської України. Між двома країнами розгорнулася справжня мікроскопічна холодна війна з шпигунськими диверсіями та суперництвом ідеологій (один з найцікавіших епізодів у книзі). Налагодження мережі агентів на ворожій території та створення української армії мало б допомогти Варшаві у майбутньому зіткненні з СРСР, що уявлялось як поєднання військової інтервенції з українським повстанням. “Волинськи� експеримент� був частиною цього плану. Експеримент проявився насамперед у вигляді поступок українцям у сфері культури і був альтернативою для радянської українізації. Тадеуш Голувко, очільник прометеїзму, висловлював сподівання, що політика Юзевського на Волині стане моделлю для всіх українців у Польщі і здобуде їх лояльність до Варшави. Отже, внутрішня політика мала стати частиною зовнішньої.
Проте Волинь так і не стала взірцем для наслідування. Економічна модернізація та перерозподіл землі в умовах кризи початку 1930-х років залишила позаду занадто багато незадоволених людей. Це невдоволення використовували комуністи та націоналісти, розповсюджуючи свою агітацію та пропонуючи програму власної національної революції. Тадеуша Голувка оунівці застрелили на лікарняному ліжку (Снайдер пише, що вбивство руками націоналістів могла організувати радянська агентура). Після Голодомору та Великого Терору, коли зникла будь-яка надія на спротив всередині СРСР, волинський експеримент втратив своє міжнародне значення. Після смерті Пілсудського та поступово дрейфу Польщі вправо, Юзевський почав втрачати прихильність уряду у Варшаві і невдовзі експеримент згорнули. У 1938-1939 рр. польські націоналісти почали трактувати українську меншину виключно як загрозу для внутрішньої безпеки і своїми діями призвели до остаточного розчарування українців в польському пануванні. Після початку Другої світової війни волиняни та галичани випробували на собі альтернативні варіанти � радянську та німецьку окупації.
Юзевський не емігрував на з Захід разом з урядом, а залишився під окупацією займатися підривною діяльністю проти нацистів, продукуючи та розповсюджуючи нелегальну літературу. Довгий час він переховувався у будинку польських масонів під Варшавою. Його репутація експерта з українського питання не зникла і наприкінці війни польський уряд у вигнанні делегував Юзевського на роль посередника у перемовинах з УПА. Він займався створенням волинського підрозділу Армії Крайової, який мав би разом з українцями боротися проти радянських військ. На його думку, німецька окупація мала б зблизити поляків та українців та сприяти порозумінню. На жаль, він помилявся.
Після війни Юзевський відмовився від можливості втекти на Захід, а продовжував свою конспіраційну діяльність, цього разу проти комуністів. Йому вдалося вести нелегальний спосіб життя, переховуватись під чужими іменами, змінюючи місця проживання, збираючи та передаючи інформацію на Захід. Оскільки до війни він був публічною особою і будь-хто легко міг впізнати колишнього волинського воєводу, це не було легким завданням. У цьому йому допомагала добре налагоджена мережа агентів, що переважно складалася з жінок. Перш ніж добратися до Юзевсько��о, польська Служба Безпеки заарештувала майже всіх цих агенток. Його спіймали 3 березня 1953 року у селі неподалік Любліна. Той факт, що за два дні після цього помер Сталін, врятував йому життя. Після кіл��кох років у в’язниц�, він вийшов на волю та присвятив решту життя справі своєї молодості � живопису. До кінця своїх днів він не визнавав легітимності комуністичного уряду.
Книга Снайдера належить до того типу історичних біографій, де автор намагається вписати свого героя у значно ширшу історичну перспективу та контекст. Для читача, що більш менш обізнаний з історією України та Польщі, такий підхід не завжди буде задовільним, адже деякі розділи присвячені загальному висвітленню добре знаних та вивчених питань (скажімо, сталінським чисткам чи Голодомору). Хоча інколи це має свої переваги. Наприклад, в Україні не часто говорять наскільки внутрішні процеси всередині УРСР наприкінці 1920-х, початку 1930-х були пов’язан� з польським питанням (наприклад, процес Спілки Визволення України), а історію Галичини та Волині у 1930-ті часто розглядають ізольовано від подій у Радянському Союзі. Снайдер пропонує трохи іншу перспективу, тому навіть знайомі читачеві мотиви у нього звучать по-свіжому. Біографія Юзевського багато в чому нагадує іншу книгу Снайдера, присвячену Вільгельму Габсбургу (“Червоний князь�). Подібно до Юзевського, Вільгельм (він же Василь Вишиваний) не вписувався у тренди свого покоління, був ідеалістом та політичним мрійником. Обидва герої пов’язан� як з історією України, так і Польщі. Звісно, такий матеріал дає дуже добрий грунт для практикування історії, що виходить поза межі національного наративу. І у Снайдера це виходить дуже добре. Зрештою, вся його кар’єра присвячена саме такому варіанту історії.
Праця Тімоті Снайдера дає панораму хорошого, що було між українцями і поляками у міжвоєнний період, а потім трансформувалося у «Критику» Єжи Ґедройця та визнання за замовчуванням Галичини і Волині як частини незалежної України.
Генрік Юзевський намагався запроваджувати політику толерантності на Волині за зразком співжиття Речі Посполитої до трьох поділів Польщі, підтримував "прометеїзм" як намір сприяти визволенню України від Радянської Союзу, був меценатом Юзефа Лободовського, тісно спілкувався з Єжи Стемповським.
Оскільки Генрік Юзевський як мінімум симпатизував теософському руху, то вимальовується неочікуваний релігієзнавчий вимір у ліберальній течії історії Польщі, що опосередковано вплинув і на Україну.
То щось критично інше, ніж усерднений мемуар останніх часів –нерозважально, складніше, історичніше і, найголовніше, з посиланнями кожних два слова на джерела, перелік яких займає добру частину кінця книги. Це точно не є захопливим чтивом у відпустку, але на диво добре перерозкладає ідеї на поличках переконань.
Думаю, для фахових істориків –ц� проста белетристика, а для таких посередніх читачів як я –щос� на грані наукової розвідки. Але в будь якому випадку дає можливість зазирнути за двері цеху і спостерегти роботу історика, яка виявилась роботою доброго аналітика: знати, де зібрати дані, зібрати їх, відсортувати їх за достовірністю і, найголовніше, � знайти та повʼязати між собою розрізнені факти в одну суцільну і логічну структуру.
Генрик Юзевський –польськи� шпигун, контррозвідник, митець, політик, романтик і прометеїст. Батько ідеї ненасильницької толерантної культурної та національної інтеграції усіх національних спільнот в тіло Речі Посполитої. Можливо останній польський Дон Кіхот, що до кінця боровся за ідею модерної Польщі, програв цю битву сучасникам усіх таборів, але виграв війну за памʼять сучасних поляків. Художник, драматург, поет, естет і деміург скляних будинків.
Книгу Тімоті Снайдера про Генрика Юзевського, борця за незалежну Польщу, що народився у Києві, я хотіла прочитати давно, ще в оригіналі, але не складалося до виходу українського перекладу.
Біографія на тлі епохи � так можна описати цей історичний жанр. З карколомними пригодами головного героя: художника-модерніста, агента Польської військової організації, віце-міністра внутрішніх справ в уряді Петлюри, міністра внутрішніх справ при Пілсудському, організатора шпигунських мереж, волинського воєводи, одного з останніх значних членів підпілля, що перебував на волі у сталінській Польщі.
Запам’яталас� історія, як Юзевський вербував агентів серед більшовиків, зокрема одного вірменина. Під час зустрічі в Одесі до вірменина і супроводжуючого польського офіцера приєдналися білі російські офіцери, що контролювали місто. Вечеря не вдалася, бо врешті польський офіцер розмазав по обличчю російського офіцера гірчицю та вилив на голову борщ. Довелося тікати від дуелі, а отже і втрачати потенційного агента.
Питання, відповідь на яке я шукала: як жили люди в умовах історичної невизначеності і що робили, коли все, за що вони боролися, у що вірили, перетворювалося на попіл.
Волинський експеримент з продуманими поступками українцям, щоб гарантувати їхню лояльність й інтегрованість у нову польську державу, ми знаємо чим врешті скінчився.
Замість того, щоб разом з визволеною Україною протистояти Москві, довелося пережити розшматування Польщі під час Другої світової. І нічим хорошим це також не скінчилося: "Німці пішли. З’явилас� радянська Росія. Це було так, ніби Лазаря, що вийшов з гробу, змусили туди повернутися".
Переконання, що комунізм є нежиттєздатним і скоро скінчиться � за життя не скінчився. Юзевському ще пощастило, що його схопили уже після смерті Сталіна, тому він отримав шанс жити, малювати квіти і натюрморти. І дожити до Солідарності.
Адже кожного разу, коли Юзевського кликали за кордон, він обирав залишатися.
An extremely interesting account of the interwar period in Poland, focusing on its politics in the province of Wolyń (Western part of the Ukrainian ethnographic region of Volyn) under the leadership of Henryk Józewski, an artist, intellectual, and statesman, part of the Promethean movement attempting to advance the cause of national determination in Eastern Europe. The interwar period was defined by the Polish-Bolshevik war of 1919-1921, ending in the Treaty of Riga, and the subsequent mini cold war between the Soviets and the Polish government culminating in the division of Poland between the Nazi and the Soviet occupants in 1939.
That year was also the end of Józewski’s political career and the beginning of underground, conspiratorial life in the occupied Poland, first within the Nazi regime, then as a formally sovereign Soviet satellite functioning as a police state. Finally captured in 1953, several days before Stalin’s death, Józewski managed to avoid the worst repression’s and torture, but spent several years (until 1956) in prison, until the new Gomułka regime amnestied political prisoners. The rest of his life was spent as a painter and a member of the nascent civil society in the postwar Poland. Passing away in 1981, just as Soldarity was beginning to fight for the civil and economic rights of the Polish citizens, Józewski left an important part of the legacy of progressive thinking that became a bridge between the interwar Poland Prometheism and the cooperative post-communist politics in Eastern Europe of the 1990s.
I really enjoyed this book, masterfully written by the esteemed historian Timothy Snyder, where history intertwines with art, and big geopolitical game reflects on the destiny of person. It is so relevant today, when Polish-Ukrainian relations are once again fraught, and our region of Central and Eastern Europe is once again a game board for global politics. Henryk Józewski, the hero of this book, is one of those men who change the flow of history by their ideas even if they do not see the fulfilment of their design during lifetime. It is inspirational and it gives me a great hope in these turbulent and uncertain times.
I picked this up because Snyder’s The Red Prince was singularly wonderful, reading like a novel while being excellent as both biography and history. The Red Prince told the story of a person, but also told a greater story of the historical moment surrounding him. Snyder leveraged this device excellently, so I was excited to read a book that seemed to rely on a similar structure.
In this I was somewhat disappointed, though the book is still quite good. This book departs from the main character for whole chapters, deemphasizing the narrative of the man in favor of the history. However, this is in service of the more important story, the story of the Ukrainian national question as a component of Polish resistance to Soviet communism. Snyder still manages to deliver on his characteristic ability to tell a good, clear story while articulating and emphasizing the core ideas necessary for understanding the historical context. I recommend it to anyone interested in the topic.
Henryk Józewski is an enlightened statesman (trained as an artist; though this fact does not seem to be essential to his story, it is essential to understand the man). Much of the book focuses on his “Volynian Experiment�, his attempt to build a multicultural society in the province of Volynia, a majority Ukrainian region in newly independent Poland. Balancing pressure for polonization from the Polish national movement dominating the rest of the country, Józewski sees an opportunity to create a seed for Ukrainian identity to counterbalance Soviet pressure, thereby building Polish loyalty within Ukrainian Poland as well as a germ of a future independent, non-Soviet Ukraine. Józewski is representing Polish colonial interests, but is also enlightened and forward-thinking.
In the 1920s the tides are in his favor, with Poland relatively strong against a chaotic Soviet Union and dysfunctional Weimar Germany, giving Josweski internal support for his project. As the 1930s develop, Polish nationalism wins out, while Stalin and then Hitler solidify their grasp on power, sandwiching a weaker Poland between them. Amazingly, Józewski manages to survive in hiding until the death of Stalin and the softening of the police state this brings. When he is finally found, he spends a year in interrogation and a few more in prison, but escapes torture and execution. He lives another quarter century as an artist, his long life serving as an admirable example of a life lived according to core principles.
This book is essentially the biography of Henryk Józewski, an artist and political figure in Poland and Ukraine. The book is about his actions rather than his personal life. The bulk of the text covers the interwar years 1919-1939.
The topic is interesting, but I found that it took quite a bit of effort on my part to slog through it. It just came across as ... dry.
That said, I think any reader interested in the Ukraine of today should read it.
A fascinating account of a real--life spy story. Reading it was rough going at times, because of the complexity and the mountains of details, but the book made an indelible impression.
Це найцікавіша книга року для мене, в якій майстерно поєднані історичні дослідження і детективна, гостро сюжетна біографія Генрика Юзевського. Нарешті поглянула на цей період української історії очима поляків. Зрозуміла трагедію народу, який виборов правдами і неправдами після 1-ї світової війни державу, а потім втратив її. І не зі своєї вини. Таким був хід історії. А воюючи в таборі переможців 2-ї світової здобув піррову перемогу у вигляді радянської окупації, репресій та втрати територій. Прометеїсти як рух стали відкриттям для мене.