What do you think?
Rate this book
Sturm
I en brinnande människoskildring, "en bunkerns Decamerone" följer vi fänrik Sturm i första världskrigets skyttegravar. Där kriget drar fram diskuterar krigskamraterna litteratur och människans väsen.
Ernst Jünger, en utav Tysklands mest aktade och diskuterade författare, skildrar i denna tidiga roman många av de element som återkommer i hans senare verk: ruset, heroismen, teknikens vansinne och ledan i en döende kulturepok.
"Det starkaste inflytandet i denna lilla krets utövade märkligt nog Sturm, som var yngst. Han hade före kriget studerat zoologi i Heidelberg och hade plötsligt, på grund av tillfällig sinnesförvirring, som Döhring ansåg, tagit värvning i armén. I grund och botten var det motsättningen mellan en lika högt utvecklad aktiv som kontemplativ natur som hade drivit honom till detta steg."
Ernst Jünger, en utav Tysklands mest aktade och diskuterade författare, skildrar i denna tidiga roman många av de element som återkommer i hans senare verk: ruset, heroismen, teknikens vansinne och ledan i en döende kulturepok.
"Det starkaste inflytandet i denna lilla krets utövade märkligt nog Sturm, som var yngst. Han hade före kriget studerat zoologi i Heidelberg och hade plötsligt, på grund av tillfällig sinnesförvirring, som Döhring ansåg, tagit värvning i armén. I grund och botten var det motsättningen mellan en lika högt utvecklad aktiv som kontemplativ natur som hade drivit honom till detta steg."
92 pages, Hardcover
First published January 1, 1923
7 people are currently reading
378 people want to read
About the author
Ernst Jünger
234books830followersErnst Jünger was a decorated German soldier and author who became famous for his World War I memoir Storm of Steel. The son of a successful businessman and chemist, Jünger rebelled against an affluent upbringing and sought adventure in the Wandervogel, before running away to briefly serve in the French Foreign Legion, an illegal act. Because he escaped prosecution in Germany due to his father's efforts, Junger was able to enlist on the outbreak of war. A fearless leader who admired bravery above all else, he enthusiastically participated in actions in which his units were sometimes virtually annihilated. During an ill-fated German offensive in 1918 Junger's WW1 career ended with the last and most serious of his many woundings, and he was awarded the Pour le Mérite, a rare decoration for one of his rank.
Junger served in World War II as captain in the German Army. Assigned to an administrative position in Paris, he socialized with prominent artists of the day such as Picasso and Jean Cocteau. His early time in France is described in his diary Gärten und Straßen (1942, Gardens and Streets). He was also in charge of executing younger German soldiers who had deserted. In his book Un Allemand à Paris , the writer Gerhard Heller states that he had been interested in learning how a person reacts to death under such circumstances and had a morbid fascination for the subject.
Jünger appears on the fringes of the Stauffenberg bomb plot to assassinate Adolf Hitler (July 20, 1944). He was clearly an inspiration to anti-Nazi conservatives in the German Army, and while in Paris he was close to the old, mostly Prussian, officers who carried out the assassination attempt against Hitler. He was only peripherally involved in the events however, and in the aftermath suffered only dismissal from the army in the summer of 1944, rather than execution.
In the aftermath of WW2 he was treated with some suspicion as a closet Nazi. By the latter stages of the Cold War his unorthodox writings about the impact of materialism in modern society were widely seen as conservative rather than radical nationalist, and his philosophical works came to be highly regarded in mainstream German circles. Junger ended his extremely long life as a honoured establishment figure, although critics continued to charge him with the glorification of war as a transcending experience.
Junger served in World War II as captain in the German Army. Assigned to an administrative position in Paris, he socialized with prominent artists of the day such as Picasso and Jean Cocteau. His early time in France is described in his diary Gärten und Straßen (1942, Gardens and Streets). He was also in charge of executing younger German soldiers who had deserted. In his book Un Allemand à Paris , the writer Gerhard Heller states that he had been interested in learning how a person reacts to death under such circumstances and had a morbid fascination for the subject.
Jünger appears on the fringes of the Stauffenberg bomb plot to assassinate Adolf Hitler (July 20, 1944). He was clearly an inspiration to anti-Nazi conservatives in the German Army, and while in Paris he was close to the old, mostly Prussian, officers who carried out the assassination attempt against Hitler. He was only peripherally involved in the events however, and in the aftermath suffered only dismissal from the army in the summer of 1944, rather than execution.
In the aftermath of WW2 he was treated with some suspicion as a closet Nazi. By the latter stages of the Cold War his unorthodox writings about the impact of materialism in modern society were widely seen as conservative rather than radical nationalist, and his philosophical works came to be highly regarded in mainstream German circles. Junger ended his extremely long life as a honoured establishment figure, although critics continued to charge him with the glorification of war as a transcending experience.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 42 reviews
December 4, 2019
Me gusta la prosa de Jünger. Es cerebral, reflexiva. Esta novela corta abarca un par de días en las trincheras y ahí todo un pensar y repensar por parte del personaje principal sobre los motivos de ese movimiento hacia la muerte. El arte no basta, el amor no basta. Sólo la muerte es tentación insaciable. Excepto que no, que la muerte no, tampoco.
March 3, 2018
Raffinato ed apparentemente gelido. Jünger, come anche Lussu e Remarque, scrive della guerra di trincea e per farlo attinge dall'esperienza personale.
"Il tenente Sturm" è un'opera breve, che alterna la guerra con il ritratto di due uomini tratteggiati nella vita borghese. Questi però sono altro rispetto alla massa e lo rimarcano con un atteggiamento contemplativo o di aggressivo distacco (il pensiero corre subito a Nietsche e al disprezzo per la mentalità borghese).
Lo sguardo di Jünger è attento e osservatore, si colgono bene il naturalista e l'entomologo, ma anche l'uomo d'armi (che mai ha rinnegato le proprie scomode posizioni di fronte a chiunque) e di lettere (le poche pagine de "Il tenente Sturm" sono piene di riferimenti culturali ai quali ho tenuto dietro grazie all'enciclopedia).
Seppur privo del carattere patetico di altre opere scritte da autori che hanno vissuto lo stesso inferno, ho amato Jünger e la sua teutonica marziale freddezza e mi prometto di recuperare "Nelle tempeste d'acciaio".
"Il tenente Sturm" è un'opera breve, che alterna la guerra con il ritratto di due uomini tratteggiati nella vita borghese. Questi però sono altro rispetto alla massa e lo rimarcano con un atteggiamento contemplativo o di aggressivo distacco (il pensiero corre subito a Nietsche e al disprezzo per la mentalità borghese).
Lo sguardo di Jünger è attento e osservatore, si colgono bene il naturalista e l'entomologo, ma anche l'uomo d'armi (che mai ha rinnegato le proprie scomode posizioni di fronte a chiunque) e di lettere (le poche pagine de "Il tenente Sturm" sono piene di riferimenti culturali ai quali ho tenuto dietro grazie all'enciclopedia).
Seppur privo del carattere patetico di altre opere scritte da autori che hanno vissuto lo stesso inferno, ho amato Jünger e la sua teutonica marziale freddezza e mi prometto di recuperare "Nelle tempeste d'acciaio".
September 22, 2023
Una novela con escenarios y descripciones potentes , pero tengo que reconocer que el protagonista me carga. Su hastío termina por contagiárseme y me hace un tanto indiferente a su destino.
March 1, 2018
Si sta come d'autunno sugli alberi le foglie
Letto come tappa di avvicinamento a Nelle tempeste d'acciaio, è un libriccino, poco più di un racconto, 96 pagine di prosa distaccata, lucida, fredda, che descrive l'orrore. Le parole bruciano.
I libri sulla guerra sono sempre dolorosi, ma io trovo che quelli sulla guerra di trincea, la Grande Guerra, sono i più agghiaccianti, strazianti, sconvolgenti.
Letto come tappa di avvicinamento a Nelle tempeste d'acciaio, è un libriccino, poco più di un racconto, 96 pagine di prosa distaccata, lucida, fredda, che descrive l'orrore. Le parole bruciano.
I libri sulla guerra sono sempre dolorosi, ma io trovo che quelli sulla guerra di trincea, la Grande Guerra, sono i più agghiaccianti, strazianti, sconvolgenti.
June 5, 2022
05/06/2022 (***)
Scritto giovanile di Junger, che si legge in poche ore.
Come citato da Junger stesso nel racconto, è una sorta di brevissimo Decameron ambientato nelle trincee tedesche della I guerra mondiale. Tre ufficiali si trovano fra una pausa e l'altra dei combattimenti a sentire uno dei tre, il tenente Sturm appunto, leggere i propri raccontini.
Sturm è chiaramente l'alter ego di Junger e dei suoi vent'anni e gli abbozzi di racconto che questi legge ai suoi commilitoni sono uno strano pastiche fra romanzo borghese, aneliti romantici, analisi psicologica, tutti permeati dalla pesantissima presenza della morte (il richiamo al Decameron è, anche qui, evidente, anche se i toni usati sono diametralmente opposti a quelli del Boccaccio).
C'è già evidente la traccia dello stile secco da entomologo de Le tempeste, ma diluito dalle ricercate pagine dei racconti letti da Sturm. Molto pretenziose, ma ricche di riflessioni filosofiche e etiche affatto banali e tipiche dello stile di Junger.
Così com'è, anche se il breve romanzo è evidentemente autoconclusivo, parrebbe un abbozzo di qualche cosa di più corposo - appunto, un Decamerone tedesco al tempo della grande guerra. O forse, più semplicemente, è un tentativo di scrittura del giovanissimo autore, alla ricerca di uno stile proprio che arriverà perfettamente a compimento con il successivo Nelle tempeste d'acciaio.
Scritto giovanile di Junger, che si legge in poche ore.
Come citato da Junger stesso nel racconto, è una sorta di brevissimo Decameron ambientato nelle trincee tedesche della I guerra mondiale. Tre ufficiali si trovano fra una pausa e l'altra dei combattimenti a sentire uno dei tre, il tenente Sturm appunto, leggere i propri raccontini.
Sturm è chiaramente l'alter ego di Junger e dei suoi vent'anni e gli abbozzi di racconto che questi legge ai suoi commilitoni sono uno strano pastiche fra romanzo borghese, aneliti romantici, analisi psicologica, tutti permeati dalla pesantissima presenza della morte (il richiamo al Decameron è, anche qui, evidente, anche se i toni usati sono diametralmente opposti a quelli del Boccaccio).
C'è già evidente la traccia dello stile secco da entomologo de Le tempeste, ma diluito dalle ricercate pagine dei racconti letti da Sturm. Molto pretenziose, ma ricche di riflessioni filosofiche e etiche affatto banali e tipiche dello stile di Junger.
Così com'è, anche se il breve romanzo è evidentemente autoconclusivo, parrebbe un abbozzo di qualche cosa di più corposo - appunto, un Decamerone tedesco al tempo della grande guerra. O forse, più semplicemente, è un tentativo di scrittura del giovanissimo autore, alla ricerca di uno stile proprio che arriverà perfettamente a compimento con il successivo Nelle tempeste d'acciaio.
January 15, 2022
Ernst Jünger, anche in questa breve novella (poco più di 80 pagine), esplora i molteplici volti della guerra e l'effetto che ciascuno di essi ha nell'intimo dei personaggi. Ci sono i borghesi, che dai loro divani leggono i giornali imbevuti di retorica, ci sono i proletari, che nella violenza sfogano i loro istinti, ci sono quelli che ne escono completamente traumatizzati.
Anche in una guerra "sporca" e dominata dalla tecnica, dove l'individuo si perde nella molteplicità, fatto schiavo da forze immani, si sviluppa una nuova visione del mondo.
Sturm è un uomo dalla doppia natura: uomo d'azione e uomo di contemplazione. Scrive racconti in trincea e li legge ai suoi commilitoni, esce fuori e spara insieme ai suoi soldati. Prende parte agli eventi ma è al tempo stesso un osservatore esterno, che li analizza dall'alto e li mette in relazione col divenire delle cose. Gettato nel vortice della violenza, dove regna sovrana l'ineluttabilità del caso, nota gli istinti primordiali che vengono sublimati nella ricerca di esperienze che scuotono i sensi, oppure elevano lo spirito portandolo a una contemplazione più profonda dell'essere, dell'individualità di un uomo e dei cambiamenti epocali in corso.
Ho sentito spesso definire la prosa di Jünger "fredda". A me ha fatto tutt'altro effetto: le sue parole irradiano un'energia ispirata, vibrante, come di uno spirito primigenio dominato dalla razionalità dello scrittore.
Questo non è un libro che pretende di dare risposte o esprimere giudizi, né si mette a porre domande. È come un susseguirsi di intuizioni e d'immagini, che talvolta si sovrappongono al rigore analitico e mostrano la guerra per quello che è: il risultato di più forze tra loro in collisione, che generano cambiamenti profondi negli uomini e nel mondo.
Anche in una guerra "sporca" e dominata dalla tecnica, dove l'individuo si perde nella molteplicità, fatto schiavo da forze immani, si sviluppa una nuova visione del mondo.
Sturm è un uomo dalla doppia natura: uomo d'azione e uomo di contemplazione. Scrive racconti in trincea e li legge ai suoi commilitoni, esce fuori e spara insieme ai suoi soldati. Prende parte agli eventi ma è al tempo stesso un osservatore esterno, che li analizza dall'alto e li mette in relazione col divenire delle cose. Gettato nel vortice della violenza, dove regna sovrana l'ineluttabilità del caso, nota gli istinti primordiali che vengono sublimati nella ricerca di esperienze che scuotono i sensi, oppure elevano lo spirito portandolo a una contemplazione più profonda dell'essere, dell'individualità di un uomo e dei cambiamenti epocali in corso.
Ho sentito spesso definire la prosa di Jünger "fredda". A me ha fatto tutt'altro effetto: le sue parole irradiano un'energia ispirata, vibrante, come di uno spirito primigenio dominato dalla razionalità dello scrittore.
Questo non è un libro che pretende di dare risposte o esprimere giudizi, né si mette a porre domande. È come un susseguirsi di intuizioni e d'immagini, che talvolta si sovrappongono al rigore analitico e mostrano la guerra per quello che è: il risultato di più forze tra loro in collisione, che generano cambiamenti profondi negli uomini e nel mondo.
Read
August 28, 2021Ernst Jünger � Sturm, Bokförlaget Augusti 2020. Översättning och efterord: Urban Lindström.
Denna kortroman � Jüngers första rent skönlitterära verk � utspelar sig under sommaren 1916, dagarna innan Sommeoffensiven på västfronten, ett av de största slagen under hela första världskriget. Den utkom först som följetong i tidningen Hannoverscher Kurier i april 1923, som bok publicerades den först 1963. Jünger hade debuterat tre år tidigare med ”I stålstormen�, en rå och rättfram skildring av första världskriget, hyllad av bland andra André Gide som ”obestridligen den bästa krigsbok jag läst, genomsyrad av fullkomlig ärlighet, sanningslidelse och nobless�. Han kom senare också att skildra andra världskriget i sina ”Dagböcker från Tyskland och Frankrike under krig och ockupation� (Bo Cavefors 1975).
Jünger var 28 år när han skrev Sturm. En ung man. Och förstås ännu yngre (han föddes 1895) när han själv kröp omkring i leran i skyttegravarna på västfronten. Officer Sturm är ett, åtminstone delvis, illa dolt självporträtt där Jünger, med expressionistiska penseldrag, kompromisslös reflexion och kall romantik skildrar krigets smutsiga vardag: exploderande minor, skott vinande som ”en bålgetingsvärm� och skyttegravar fyllda med stora, stinkande råttor. Ett krig som är en ”urdimma av psykiska möjligheter�. Ja, för Sturm är kriget också något vackert. Närheten till döden väcker både fasa och beundran. Han har själva kriget i blodet. Och där på slagfältet kan han driva ”som en mollusk, som en skälvande nervknut i hagelregnet av eld och stål�. Sturm är märkbart oberörd av krigets fasor, ”det ohyggliga� berör honom inte.
Men krig är nu långtifrån bara action. I boken ”Psykonauterna� (1970-1978, på svenska 1978 och 2015) skriver Jünger om skyttegravarnas tristess: ”Krigets spektakulära del, som spelar huvudrollen i rapporterna, är försvinnande liten jämförd med dess gråa stunder, långtråkigheten, väntandet�. Det är bara då, i stunder av leda, som en längtan efter ”ömtåliga, lyriska känslor� kan dyka upp, som ett ”fata morgana ur spillrorna av en sönderslagen kultur�.
Denna ”kultur� är ett modernt, teknikidiotiskt samhälle statt i oundvikligt förfall. Jünger var starkt influerad av Oswald Spenglers faustiska, pessimistiska verk Västerlandets undergång, som låg het på bokhandelsdiskarna strax efter första världskrigets slut. Med honom delar han en kulturkonservatism och en syn på så kallad västerländsk demokrati som inte direkt uppskattas av den rättrådiga pöbeln. Följden av demokrati och dess ”dialektiska predikat� liberalism var, enligt Jünger (i Arbetaren, 1932), ”en märklig och farlig jämlikhet i människans tillvaro�(översättning av Ingemar Johansson, Res Publica 23). Ja, någon demokrat var Ernst Jünger inte. Inte heller socialist. Anark, inte anarkist. En individualist som stolt stövlade i Nietzsches fotspår, ingen ”hjordvarelse� således.
Och han var, som sagt, kluven till tekniken. I likhet med Ludwig Klages (1872-1956) � som tillsammans med bland andra just Spengler, Carl Schmitt och Martin Heidegger utgjorde den krets av ”konservativa revolutionärer� som Jünger brukar räknas till � kunde han känna förakt för ”framåtskridandet� och ”framstegsmänniskan�, för teknik, industrialisering och kapitalism. Här i ”Sturm� beklagar han sig över att det inte finns någon ”stil� längre, allt är bara ”kramp och självbedrägeri� och som en ”rasande pest hade människans mekanisering förvandlat Europa till en öken�. Men han insåg samtidigt att första världskriget faktiskt var ett ”teknikkrig� och att det inte går att vända om tiden. 1925 kunde han skriva att ”[d]en moderna människans verktyg är den tekniska arsenalen�, och att i ”krig och fred kommer den moderna nationalismen att vara hänvisad till maskinen�. Samtidigt dundrar han, faktiskt samma år, om att vi är på väg att ”helt och hållet omvandla livet till kraft�, att ”[v]arje ny maskin utgör för oss en ny belastning�. Sannerligen en paradoxernas man.
Officer Sturm skriver en skyttegravs-dagbok (med ambition att skriva en ”bunkerns Decamerone�) som han läser högt ur för sina kamrater. Skönlitterära utkast med filosofiska stänk. Där drömmer han sig bort till fredstid och vardag, till existentiella spörsmål, bokhandelsbesök och svärmerier i storstadens ”eviga brunst�. Men inte ens romantiken eller sexualiteten tillåts vara riktigt ren, ens som ideal, bara ”en nattlig färd som vindlade från en bitter insikt till en annan�. Flickorna tycks honom som ”fuskblomster, strävande efter att locka till sig svärmar av befruktade insekter genom att slösa med dofter och färger�.
Så vad återstår då, när erfarenhet, med pessimistisk matematik, är lika med besvikelse och ”livet som summa av alla erfarenheter den största besvikelsen�? ”Tomhet� svarar buddhisten, ”konst� blir Schopenhauers svar. Jünger? Sex och äckel. Det djuriska strömmar ur allting � ”inte njutning, utan ett sår som brände i djupet� � och utmynnar åter i allting; ”Resten äckel�. Litteratur och filosofi vill jag drista mig att tillägga. De återkommer ständigt som varma underströmmar i officer Sturms drömmar och grubblerier.
”Vad fartyget var för Joseph Conrad, blev skyttegraven för Ernst Jünger� skrev Martin Lagerholm i sin recension i Svenska Dagbladet. Ja, han förblev sin krigsromantik trogen. Det var i skyttegravarna, nära döden, han kände sig som mest levande. Men Jünger visar också redan här, inte ens trettio år fyllda, att han är en fullödig författare � flink i formuleringar och kvick i tanken. Och det med ett språk som nästan handgripligen drar en till sig, nära, så att man kan känna den metalliska doften av blod, så att det sticker i näsan av krutrök. Som en gränsvakt mitt i idéernas korseld stod han, denne anark, mellan konservatism, existentialism, nihilism och expressionism; som en� tja, som en bunkerns Decamerone, om ni så vill.
Denna kortroman � Jüngers första rent skönlitterära verk � utspelar sig under sommaren 1916, dagarna innan Sommeoffensiven på västfronten, ett av de största slagen under hela första världskriget. Den utkom först som följetong i tidningen Hannoverscher Kurier i april 1923, som bok publicerades den först 1963. Jünger hade debuterat tre år tidigare med ”I stålstormen�, en rå och rättfram skildring av första världskriget, hyllad av bland andra André Gide som ”obestridligen den bästa krigsbok jag läst, genomsyrad av fullkomlig ärlighet, sanningslidelse och nobless�. Han kom senare också att skildra andra världskriget i sina ”Dagböcker från Tyskland och Frankrike under krig och ockupation� (Bo Cavefors 1975).
Jünger var 28 år när han skrev Sturm. En ung man. Och förstås ännu yngre (han föddes 1895) när han själv kröp omkring i leran i skyttegravarna på västfronten. Officer Sturm är ett, åtminstone delvis, illa dolt självporträtt där Jünger, med expressionistiska penseldrag, kompromisslös reflexion och kall romantik skildrar krigets smutsiga vardag: exploderande minor, skott vinande som ”en bålgetingsvärm� och skyttegravar fyllda med stora, stinkande råttor. Ett krig som är en ”urdimma av psykiska möjligheter�. Ja, för Sturm är kriget också något vackert. Närheten till döden väcker både fasa och beundran. Han har själva kriget i blodet. Och där på slagfältet kan han driva ”som en mollusk, som en skälvande nervknut i hagelregnet av eld och stål�. Sturm är märkbart oberörd av krigets fasor, ”det ohyggliga� berör honom inte.
Men krig är nu långtifrån bara action. I boken ”Psykonauterna� (1970-1978, på svenska 1978 och 2015) skriver Jünger om skyttegravarnas tristess: ”Krigets spektakulära del, som spelar huvudrollen i rapporterna, är försvinnande liten jämförd med dess gråa stunder, långtråkigheten, väntandet�. Det är bara då, i stunder av leda, som en längtan efter ”ömtåliga, lyriska känslor� kan dyka upp, som ett ”fata morgana ur spillrorna av en sönderslagen kultur�.
Denna ”kultur� är ett modernt, teknikidiotiskt samhälle statt i oundvikligt förfall. Jünger var starkt influerad av Oswald Spenglers faustiska, pessimistiska verk Västerlandets undergång, som låg het på bokhandelsdiskarna strax efter första världskrigets slut. Med honom delar han en kulturkonservatism och en syn på så kallad västerländsk demokrati som inte direkt uppskattas av den rättrådiga pöbeln. Följden av demokrati och dess ”dialektiska predikat� liberalism var, enligt Jünger (i Arbetaren, 1932), ”en märklig och farlig jämlikhet i människans tillvaro�(översättning av Ingemar Johansson, Res Publica 23). Ja, någon demokrat var Ernst Jünger inte. Inte heller socialist. Anark, inte anarkist. En individualist som stolt stövlade i Nietzsches fotspår, ingen ”hjordvarelse� således.
Och han var, som sagt, kluven till tekniken. I likhet med Ludwig Klages (1872-1956) � som tillsammans med bland andra just Spengler, Carl Schmitt och Martin Heidegger utgjorde den krets av ”konservativa revolutionärer� som Jünger brukar räknas till � kunde han känna förakt för ”framåtskridandet� och ”framstegsmänniskan�, för teknik, industrialisering och kapitalism. Här i ”Sturm� beklagar han sig över att det inte finns någon ”stil� längre, allt är bara ”kramp och självbedrägeri� och som en ”rasande pest hade människans mekanisering förvandlat Europa till en öken�. Men han insåg samtidigt att första världskriget faktiskt var ett ”teknikkrig� och att det inte går att vända om tiden. 1925 kunde han skriva att ”[d]en moderna människans verktyg är den tekniska arsenalen�, och att i ”krig och fred kommer den moderna nationalismen att vara hänvisad till maskinen�. Samtidigt dundrar han, faktiskt samma år, om att vi är på väg att ”helt och hållet omvandla livet till kraft�, att ”[v]arje ny maskin utgör för oss en ny belastning�. Sannerligen en paradoxernas man.
Officer Sturm skriver en skyttegravs-dagbok (med ambition att skriva en ”bunkerns Decamerone�) som han läser högt ur för sina kamrater. Skönlitterära utkast med filosofiska stänk. Där drömmer han sig bort till fredstid och vardag, till existentiella spörsmål, bokhandelsbesök och svärmerier i storstadens ”eviga brunst�. Men inte ens romantiken eller sexualiteten tillåts vara riktigt ren, ens som ideal, bara ”en nattlig färd som vindlade från en bitter insikt till en annan�. Flickorna tycks honom som ”fuskblomster, strävande efter att locka till sig svärmar av befruktade insekter genom att slösa med dofter och färger�.
Så vad återstår då, när erfarenhet, med pessimistisk matematik, är lika med besvikelse och ”livet som summa av alla erfarenheter den största besvikelsen�? ”Tomhet� svarar buddhisten, ”konst� blir Schopenhauers svar. Jünger? Sex och äckel. Det djuriska strömmar ur allting � ”inte njutning, utan ett sår som brände i djupet� � och utmynnar åter i allting; ”Resten äckel�. Litteratur och filosofi vill jag drista mig att tillägga. De återkommer ständigt som varma underströmmar i officer Sturms drömmar och grubblerier.
”Vad fartyget var för Joseph Conrad, blev skyttegraven för Ernst Jünger� skrev Martin Lagerholm i sin recension i Svenska Dagbladet. Ja, han förblev sin krigsromantik trogen. Det var i skyttegravarna, nära döden, han kände sig som mest levande. Men Jünger visar också redan här, inte ens trettio år fyllda, att han är en fullödig författare � flink i formuleringar och kvick i tanken. Och det med ett språk som nästan handgripligen drar en till sig, nära, så att man kan känna den metalliska doften av blod, så att det sticker i näsan av krutrök. Som en gränsvakt mitt i idéernas korseld stod han, denne anark, mellan konservatism, existentialism, nihilism och expressionism; som en� tja, som en bunkerns Decamerone, om ni så vill.
March 8, 2017
It is difficult to sum up any of Junger's works because the critical pieces of the story are often his philosophical reflections rather than his plots. It is almost as if the stories themselves (Eumeswil, The Glass Bees, Aladdin's Problem, etc) occur as afterthoughts; they are primarily a vehicle that transports us into the inner workings of a character's mind and a variety of intellectual musings. Sturm, which is also the name of the protagonist, is no exception to this. The story takes place over the course of a day or two and is dominated by Sturm's thoughts on death, war, art, sex, and bourgeois society.
The writing itself is remarkable. Junger is at the height of his powers of description. He can turn a mundane experience or landscape into something that brims with hidden meaning. His search for intoxication is conveyed in unusual prose:
"Among all the connections that melded the multiplicity of sounds, lights and bright tatters into a single mass, he was attuned to one: the sexual. That city love, which burned on the paving stones every evening in a muted red glow, was the one way out and the means by which he hoped to outrun himself. For him there was no path that meandered its way through a bright and free countryside - only one that wound nightly from one bitter station of recognition to the next. He often envied animals that swam past him in pairs in the stream of the streets. The same clothing, the same faces, the same conversation, the same feelings. Forming them ever more exactly, ever more to type, time and conditions gave rise to these creatures that danced around the lights like a swarm of glistening insects."
Sturm, who mirrors the author himself, restlessly searches for meaning beyond his material existence. The exhilaration of trench warfare propels him to embrace his raw instincts and explore any other available extreme whether it involves sex or alcohol. It is unclear whether this is to mitigate his despair at being alive or reflects a lifelong obsession with accumulating new experiences.
"... his inherited adventurer's blood, whose like dimly shone forth from ancient city chronicles, became peculiarly attuned to the bright, harmonious refrains that had for centuries washed over these same gray, bent gables. And so, moved to remarkably melancholic and dark thoughts by the contrast between time and the passing generations and the fleeting life of the individual, he often leaned over the railings of old bridges and stared into the dirty water of the river, which spilled past eroded walls under the light evening mist. He transposed himself into long-gone days, when misery crept into the houses through poisonous vapors, pestilence weighed down a prostrate population, and plague-laborers strode with crude jokes through the alleys in order to load corpese taken from anxious survivors onto their carts."
It is interesting that Sturm's thoughts gravitate towards the bubonic plague that devastated Europe in the middle ages.... is there a link between this turn of mind and his current participation in World War I? Questions like these are never easily answered in any of Junger's works, but this novella struck me as his most ambivalent regarding his Kriegserlebnis ("war experience"). Sturm finds higher meaning in the pitiless storms of steel, but views the high command's "military expertise" with skepticism and describes how his pedestrian nationalism evaporated before his eyes after his first battle. He continually attempts to convey the essence of his experience, but is never satisfied with the result:
"When I spoke with others about it [combat], I noticed how little at home with themselves people are, essentially. Some sought to sanctify it, some to excuse it; still others condemned it. To all of them, though, it seemed that it was not their experience of the thing, but what they thought of it afterward, that was essential. What they related was not at all what they had experienced; it came from...[?]"
Although he is unable to bridge this invisible gap, Sturm manages to gather a community of other cultured German officers around him. Together they discuss art and philosophy in their spare time and escape from the mundane routine of the trenches. Their self-assertion via higher intellectual pursuits predicts the themes of two of his later works: On the Marble Cliffs and Eumeswil. At the end of the day, Junger believed you could find a way to transcend any situation you found yourself in, no matter how impossible or terrible. His disgust with modernity is also palpable as usual:
"There was no more nature, no art, no great line, nor even any style: Everything that went by those names now was diminishment and self-deception. Since the emergence of the machine, everything had been razed flat by buzzing flywheels. Like a furious plague, the mechanization of men had transformed Europe into a desert; tomorrow, in the furthest village of the Congo, trembling films on screens would transform values, would transpose the meeting of the sexes from nightly palavers accompanied by the droning of drums to fashionable dance halls. Just as man gradually hunted down the last great, colorful animals or put them on display behind bars, so he gradually destroyed everything left that was born out of hot blood."
One has to wonder after reading this, if it is partially a rejection of the war, saturated as it was with new killing technology year after year. One could easily contrast Sturm's cultural pursuits, which dwell in ages past, and his embrace of the modern warrior society of the trenches, but this never seems to be an intentional theme. Junger's exact meaning is elusive.
The ending is notable because it must have served as an interesting "what if" for the author. Junger's entire company was killed or captured at the Somme in 1916, and he only narrowly escaped by being wounded and sent behind the lines at the beginning of the battle. The conclusion of this story must have been something that he contemplated often after the war.
The writing itself is remarkable. Junger is at the height of his powers of description. He can turn a mundane experience or landscape into something that brims with hidden meaning. His search for intoxication is conveyed in unusual prose:
"Among all the connections that melded the multiplicity of sounds, lights and bright tatters into a single mass, he was attuned to one: the sexual. That city love, which burned on the paving stones every evening in a muted red glow, was the one way out and the means by which he hoped to outrun himself. For him there was no path that meandered its way through a bright and free countryside - only one that wound nightly from one bitter station of recognition to the next. He often envied animals that swam past him in pairs in the stream of the streets. The same clothing, the same faces, the same conversation, the same feelings. Forming them ever more exactly, ever more to type, time and conditions gave rise to these creatures that danced around the lights like a swarm of glistening insects."
Sturm, who mirrors the author himself, restlessly searches for meaning beyond his material existence. The exhilaration of trench warfare propels him to embrace his raw instincts and explore any other available extreme whether it involves sex or alcohol. It is unclear whether this is to mitigate his despair at being alive or reflects a lifelong obsession with accumulating new experiences.
"... his inherited adventurer's blood, whose like dimly shone forth from ancient city chronicles, became peculiarly attuned to the bright, harmonious refrains that had for centuries washed over these same gray, bent gables. And so, moved to remarkably melancholic and dark thoughts by the contrast between time and the passing generations and the fleeting life of the individual, he often leaned over the railings of old bridges and stared into the dirty water of the river, which spilled past eroded walls under the light evening mist. He transposed himself into long-gone days, when misery crept into the houses through poisonous vapors, pestilence weighed down a prostrate population, and plague-laborers strode with crude jokes through the alleys in order to load corpese taken from anxious survivors onto their carts."
It is interesting that Sturm's thoughts gravitate towards the bubonic plague that devastated Europe in the middle ages.... is there a link between this turn of mind and his current participation in World War I? Questions like these are never easily answered in any of Junger's works, but this novella struck me as his most ambivalent regarding his Kriegserlebnis ("war experience"). Sturm finds higher meaning in the pitiless storms of steel, but views the high command's "military expertise" with skepticism and describes how his pedestrian nationalism evaporated before his eyes after his first battle. He continually attempts to convey the essence of his experience, but is never satisfied with the result:
"When I spoke with others about it [combat], I noticed how little at home with themselves people are, essentially. Some sought to sanctify it, some to excuse it; still others condemned it. To all of them, though, it seemed that it was not their experience of the thing, but what they thought of it afterward, that was essential. What they related was not at all what they had experienced; it came from...[?]"
Although he is unable to bridge this invisible gap, Sturm manages to gather a community of other cultured German officers around him. Together they discuss art and philosophy in their spare time and escape from the mundane routine of the trenches. Their self-assertion via higher intellectual pursuits predicts the themes of two of his later works: On the Marble Cliffs and Eumeswil. At the end of the day, Junger believed you could find a way to transcend any situation you found yourself in, no matter how impossible or terrible. His disgust with modernity is also palpable as usual:
"There was no more nature, no art, no great line, nor even any style: Everything that went by those names now was diminishment and self-deception. Since the emergence of the machine, everything had been razed flat by buzzing flywheels. Like a furious plague, the mechanization of men had transformed Europe into a desert; tomorrow, in the furthest village of the Congo, trembling films on screens would transform values, would transpose the meeting of the sexes from nightly palavers accompanied by the droning of drums to fashionable dance halls. Just as man gradually hunted down the last great, colorful animals or put them on display behind bars, so he gradually destroyed everything left that was born out of hot blood."
One has to wonder after reading this, if it is partially a rejection of the war, saturated as it was with new killing technology year after year. One could easily contrast Sturm's cultural pursuits, which dwell in ages past, and his embrace of the modern warrior society of the trenches, but this never seems to be an intentional theme. Junger's exact meaning is elusive.
The ending is notable because it must have served as an interesting "what if" for the author. Junger's entire company was killed or captured at the Somme in 1916, and he only narrowly escaped by being wounded and sent behind the lines at the beginning of the battle. The conclusion of this story must have been something that he contemplated often after the war.
June 5, 2024
La búsqueda de lo bello y lo permanente en un sitio lleno de barro y muerte. Sturm se vio llevado por un sentimiento nacionalista que poco a poco se fue convirtiendo en camaraderia y supervivencia.
Similar a como lo estudió Freud o lo relató Frankl (sin profundizar tanto), es un testimonio de convivencia con la muerte y su explicación, de la búsqueda del significado y, en última instancia, de la própia vida en un sitio lleno de muerte.
Jünger se deja llevar por la poesia en sus frases y crea escenarios y figuras francamente bellas. Deseando leer más!
Similar a como lo estudió Freud o lo relató Frankl (sin profundizar tanto), es un testimonio de convivencia con la muerte y su explicación, de la búsqueda del significado y, en última instancia, de la própia vida en un sitio lleno de muerte.
Jünger se deja llevar por la poesia en sus frases y crea escenarios y figuras francamente bellas. Deseando leer más!
January 2, 2023
En del intressanta krigsskildringar och fint språk, men mycket onödigt blaj om hur intelligent Sturm och hans polare är och en del taskig kvinnosyn. Besviken.
January 20, 2020
Ernst Jünger sigue causando revuelo en las esferas culturales germanas: gran escritor, nunca se le perdonó que participara en ambos conflictos (tenía diecinueve años cuando se enroló en las filas alemanas durante la primera guerra mundial) ni que no se opusiera al régimen nazi. No obstante, se le reconoce su capacidad de observación y descripción de “los horrores de la experiencia bélica�, y una pieza clave es “El teniente Sturm�, novela escrita en 1923.
La breve narración nos lleva a las trincheras en Flandes; el teniente Strum es un joven culto a quien le gusta escribir, y aprovecha las pausas entre los ataques ingleses para anotar sus impresiones sobre la propia guerra y sobre la “esclavizadora� función del Estado sobre la gente común.
El magnífico contraste entre las anotaciones de Sturm (excelente narrador, por cierto, pues dota a sus textos de gran sensibilidad) y el horror bélico crean una atmósfera que oprime y a ratos desalienta: lejos de la balística y de la muerte, nos adentramos en un plano completamente distinto: la vitalidad de la urbe, de la sociedad, de los individuos que tienen esperanzas, para, en un instante, volver a la “realidad� de las trincheras, de los hombres muertos, del miedo a ser ejecutado� y ese final� simplemente sublime.
Así, al margen de si coincidimos o no con su postura ante la guerra, no podemos negar que “el testigo del siglo XX�, como se le conoce gracias en particular a su impresionante “Diario de guerra (1914-1918)�, es un soberbio narrador. Y “El teniente Sturm� es una novela altamente recomendable.
La breve narración nos lleva a las trincheras en Flandes; el teniente Strum es un joven culto a quien le gusta escribir, y aprovecha las pausas entre los ataques ingleses para anotar sus impresiones sobre la propia guerra y sobre la “esclavizadora� función del Estado sobre la gente común.
El magnífico contraste entre las anotaciones de Sturm (excelente narrador, por cierto, pues dota a sus textos de gran sensibilidad) y el horror bélico crean una atmósfera que oprime y a ratos desalienta: lejos de la balística y de la muerte, nos adentramos en un plano completamente distinto: la vitalidad de la urbe, de la sociedad, de los individuos que tienen esperanzas, para, en un instante, volver a la “realidad� de las trincheras, de los hombres muertos, del miedo a ser ejecutado� y ese final� simplemente sublime.
Así, al margen de si coincidimos o no con su postura ante la guerra, no podemos negar que “el testigo del siglo XX�, como se le conoce gracias en particular a su impresionante “Diario de guerra (1914-1918)�, es un soberbio narrador. Y “El teniente Sturm� es una novela altamente recomendable.
July 18, 2019
libriccino esile e veloce, "il tenente sturm" porta il lettore (come in "nelle tempeste d'acciaio") nelle trincee della grande guerra, la prima grande guerra in cui la tecnologia la faceva da padrone, con gran disdegno di chi come l'autore cercava nello scontro bellico qualcosa di più, quel qualcosa che nelle sue idee -sue e della sua epoca- era ciò che rendeva tale un uomo.
[quello che segue è probabilmente comprensibile solo dagli appassionati di post-punk e derivati: per gli altri risulterà incomprensibile. sorry]
praticamente è la versione letteraria di certi dischi dei death in june: l'esaltazione del cameratismo, dell'onore tra veri combattenti che si ritrovano nella notte della guerra a leggere racconti intrisi di una virile morale, in cui la morte viene accolta con disprezzo, in cui il presente viene visto come un qualcosa per gente che accontenta, mentre i veri uomini sanno che nel passato certi valori erano maggiormente tenuti da conto; davvero, mancano le tensioni omoerotiche dei testi di douglas p. e praticamente abbiamo un qualsiasi disco dei d.i.j., e nel loro caso come in quello di junger tanto mi sento lontano anni luce dai loro valori, dalla loro filosofia, dalla loro etica politica, tanto vengo convinto dai momenti migliori, dalla poesia che talvolta affiora, dalla capacità di portarti davvero in una trincea in cui il tempo è dato solo da bombe e mortai.
bello? si, anche se talvolta il tono rischia di annoiare...
[quello che segue è probabilmente comprensibile solo dagli appassionati di post-punk e derivati: per gli altri risulterà incomprensibile. sorry]
praticamente è la versione letteraria di certi dischi dei death in june: l'esaltazione del cameratismo, dell'onore tra veri combattenti che si ritrovano nella notte della guerra a leggere racconti intrisi di una virile morale, in cui la morte viene accolta con disprezzo, in cui il presente viene visto come un qualcosa per gente che accontenta, mentre i veri uomini sanno che nel passato certi valori erano maggiormente tenuti da conto; davvero, mancano le tensioni omoerotiche dei testi di douglas p. e praticamente abbiamo un qualsiasi disco dei d.i.j., e nel loro caso come in quello di junger tanto mi sento lontano anni luce dai loro valori, dalla loro filosofia, dalla loro etica politica, tanto vengo convinto dai momenti migliori, dalla poesia che talvolta affiora, dalla capacità di portarti davvero in una trincea in cui il tempo è dato solo da bombe e mortai.
bello? si, anche se talvolta il tono rischia di annoiare...
November 18, 2021
Prima guerra mondiale, fronte tedesco.
Nel pieno della guerra Sturm, un giovane ufficiale, dopo aver adibito una cantina a suo rifugio, si diletta nello scrivere racconti da condivide con altri due ufficiali.
La guerra peró preme e lo scambio di pareri letterari dovrà lasciare spazio all'azione.
"Il tenente Sturm", scritto nel 1923 da Ernsr Jünger non è altro che un racconto che ricalca, in qualche modo, parte dei diari di guerra che lo scrittore tenne quando in prima persona prese parte, sul fronte occidentale, proprio al primo conflitto mondiale, nel giovane Sturm infatti si possono trovare numerose analogie con lo scrittore.
Al realismo e alla crudezza palpabile nel raccontare le azioni di guerra, si contrappone la parte più "delicata" ma lacerante, del soldato in quanto uomo con le sue paure e fragilità, esposte intrinsecamente dal protagonista nei racconti che offre ai due suoi commilitoni.
Una scrittura fluida, ambientazioni e personaggi ben tratteggiati, "Il tenenre Sturm" è un libro di guerra che peró non parla, o per lo meno lo fa in minima parte, di guerra d'azione ma degli uomini che l'hanno fatta.
Nel pieno della guerra Sturm, un giovane ufficiale, dopo aver adibito una cantina a suo rifugio, si diletta nello scrivere racconti da condivide con altri due ufficiali.
La guerra peró preme e lo scambio di pareri letterari dovrà lasciare spazio all'azione.
"Il tenente Sturm", scritto nel 1923 da Ernsr Jünger non è altro che un racconto che ricalca, in qualche modo, parte dei diari di guerra che lo scrittore tenne quando in prima persona prese parte, sul fronte occidentale, proprio al primo conflitto mondiale, nel giovane Sturm infatti si possono trovare numerose analogie con lo scrittore.
Al realismo e alla crudezza palpabile nel raccontare le azioni di guerra, si contrappone la parte più "delicata" ma lacerante, del soldato in quanto uomo con le sue paure e fragilità, esposte intrinsecamente dal protagonista nei racconti che offre ai due suoi commilitoni.
Una scrittura fluida, ambientazioni e personaggi ben tratteggiati, "Il tenenre Sturm" è un libro di guerra che peró non parla, o per lo meno lo fa in minima parte, di guerra d'azione ma degli uomini che l'hanno fatta.
October 7, 2015
From Jünger’s perspective war is something akin to a Deleuzean ‚diagram�: an abstract machine that explores and sets free the immanent energetic resources of a society. It’s neither good nor bad. It is a ‚problem solving device� similar to, say, markets or natural selection. It’s the coldly observing eye of Jünger the entomologist that prevails here. What happens to a group of men when you put them in these extreme conditions? He approaches the question as if one had asked how a given alloy was likely to behave under conditions of high thermal or mechanical stress. Typically, Jünger offsets this naturalistic perspective with a radical and experimental estheticism. How does technologically mediated war affect our capacity for letting meaning emerge from the most delicate sensory distinctions? Sturm is a literary and philosophical experiment. As so often with this author there are many questions and few answers.
June 13, 2014
Ce texte court contient tout l'art d'Ernst Junger : une écriture très maîtrisée, littéraire, et une thématique du guerrier et de la mécanisation.
On reproche parfois à Junger de faire l'apologie de la violence, à tort. C'est une apologie de l'âme du guerrier - non pas saisi comme une généralité abstraite mais comme une individualité héroïque.
Ernst Junger, mieux que beaucoup d'autres, a compris les enjeux moraux et humains de ce qu'il appelle la force mécanique, c'est à dire la modernité, l'industrialisation,la massification et l'étatisation.
En une petite centaine de pages, "le lieutenant Sturm" donne les clefs de la pensée d'Ernst Junger.
J'assume d'apprécier cette pensée et de considérer qu'elle reste pertinente. La question pourrait être : comment transposer cette pensée dans la thématique, non plus du guerrier et de la mécanisation, mais du citoyen et de la numérisation.
On reproche parfois à Junger de faire l'apologie de la violence, à tort. C'est une apologie de l'âme du guerrier - non pas saisi comme une généralité abstraite mais comme une individualité héroïque.
Ernst Junger, mieux que beaucoup d'autres, a compris les enjeux moraux et humains de ce qu'il appelle la force mécanique, c'est à dire la modernité, l'industrialisation,la massification et l'étatisation.
En une petite centaine de pages, "le lieutenant Sturm" donne les clefs de la pensée d'Ernst Junger.
J'assume d'apprécier cette pensée et de considérer qu'elle reste pertinente. La question pourrait être : comment transposer cette pensée dans la thématique, non plus du guerrier et de la mécanisation, mais du citoyen et de la numérisation.
October 14, 2018
Jünger! Mai saputo niente oltre il nome e l'ambigua fama. Mai letto niente. Non mi interessa. Anche questo racconto ripreso in mano per la terza volta piú per senso dell'ordine ( é sullo scaffale da molto tempo e voglio togliermelo di torno) che per interesse genuino. Bam! Colpita e affondata. Superomismo, etica dell'eroismo guerrafondaio? Ok, ok.Ma c'é una vita aperta come una ferita che pulsa feroce con parole che bruciano. Sembra l'alba selvaggia del mondo che noi, ormai, vecchi e disincantati pantofolai, con malinconia e con sollievo possiamo rimpiangere senza desiderare.
December 5, 2021
«Es gab keine Natur, keine Kunst, keine große Linie, selbst keinen Stil mehr: alles, was man so nannte, war Krampf und Selbstbetrug. Seit dem Auftauchen der Maschine war alles von sausenden Schwungrädern zur Fläche geschliffen. Wie eine rasende Pest hatte die Mechanisierung des Menschen Europa zu Wüste gewandelt.»
July 13, 2015
IJzingwekkend. Van een zeldzame intensiteit. Een neergeschreven dreun.
April 2, 2021
Дуже багато хто робить помилку порівнюючи творчість Ернста Юнгера з текстами Ремарка. Так, герої обох - німецькі солдати Першої Світової, в книгах обох авторів розповідається про "окопну правду". Проте вони різні ментально, настільки, що, як на мене можуть обидва стати символами двох протилежних таборів, на які поділилася Європа, після Світової Війни.
Юнгер не пацифіст, він, чітко знає що і навіщо він робив в окопах. Він теж втрачав друзів, як і герої його книг, пройшов пекло, був чотирнадцять разів поранений, але продовжував вірити в війну, в її романтику і красу. Проте ця думка не популярна зараз, не була популярна і тоді. Війну прийнято вважати брудною і страшною справою, чимось таким, чому треба за будь-яку ціну запобігти. І я розумію таке ставлення, більшості європейців, коли сталева коса змітає з карти Європи мільйони людей, коли ще люди лишаються скаліченими як фізично, так і ментально, якось не дуже хочеться бачити красу в вибухах снарядів. Але Ернст Юнгер бачив, він був романтичною натурою, без цього важко бути письменником, і дуже тонко сприймав війну. Але при цьому ніколи не забував навіщо він воює. В його текстах немає осуду, немає звинувачень в бік "клятих політиканів і генералів" які довели країну. Юнгер розумів що влада міняється, а Батьківщина залишається назавжди. Але найважливіше, що навіть попри всі військові негаразди, попри біль і розчарування він не припиняє дивитися на світ своїм романтичним поглядом.
"Під стіною стояла пляшка з-під зельтерської води, наповнена червоною картопляною сивухою, та випуклий винний келих, на якому були викарбувані квіти та напис: «Келихи та дівчата завжди в небезпеці»."
В новелі "Штурм" перед читачем постає сам Юнгер, це тест про нього, автор дуже легко читається в лейтенанті Штурмі. Спокійний і впевнений офіцер, вчорашній студент-зоолог, який попри постійні обстріли продовжує писати свою книгу сповнену, любові до життя, до міських кав'ярень, красивих жінок і честі. Але при першому ж вогневому нальоті цей письменник перетворюється на холодного, жорстокого солдата. Він без докорів сумління випускає з снайперської гвинтівки кулю, прямо під сталеву каску, туди де має бути англійське обличчя. І лейтенант Штурм не переймається англійською матір'ю, яка не дочекається сина додому, бо його завдання зробити так, щоб більше німецьких матерів дочекалися своїх синів. Чи це жорстоко - так. Чи це справедливо - так. Кожен воює за своє і Штурм, чи то пак Юнгер знає за що воює він.
Ернста Юнгера часто порівнюють з Ремарком, з Ремарком, твори якого я обожнюю, який, поклавши руку на серце є більш талановитим в літературному плані ніж Юнгер. Але враховуючи війну, що триває зараз в моїй власній країні, я дуже хочу, щоб у нас було менше Ремарків і більше Юнгерів. Я хочу бачити лейтенантів Штурмів, які не будуть філософствувати про війну, а зроблять так, щоб як можна більше українських матерів обійняли своїх синів після перемоги.
Юнгер не пацифіст, він, чітко знає що і навіщо він робив в окопах. Він теж втрачав друзів, як і герої його книг, пройшов пекло, був чотирнадцять разів поранений, але продовжував вірити в війну, в її романтику і красу. Проте ця думка не популярна зараз, не була популярна і тоді. Війну прийнято вважати брудною і страшною справою, чимось таким, чому треба за будь-яку ціну запобігти. І я розумію таке ставлення, більшості європейців, коли сталева коса змітає з карти Європи мільйони людей, коли ще люди лишаються скаліченими як фізично, так і ментально, якось не дуже хочеться бачити красу в вибухах снарядів. Але Ернст Юнгер бачив, він був романтичною натурою, без цього важко бути письменником, і дуже тонко сприймав війну. Але при цьому ніколи не забував навіщо він воює. В його текстах немає осуду, немає звинувачень в бік "клятих політиканів і генералів" які довели країну. Юнгер розумів що влада міняється, а Батьківщина залишається назавжди. Але найважливіше, що навіть попри всі військові негаразди, попри біль і розчарування він не припиняє дивитися на світ своїм романтичним поглядом.
"Під стіною стояла пляшка з-під зельтерської води, наповнена червоною картопляною сивухою, та випуклий винний келих, на якому були викарбувані квіти та напис: «Келихи та дівчата завжди в небезпеці»."
В новелі "Штурм" перед читачем постає сам Юнгер, це тест про нього, автор дуже легко читається в лейтенанті Штурмі. Спокійний і впевнений офіцер, вчорашній студент-зоолог, який попри постійні обстріли продовжує писати свою книгу сповнену, любові до життя, до міських кав'ярень, красивих жінок і честі. Але при першому ж вогневому нальоті цей письменник перетворюється на холодного, жорстокого солдата. Він без докорів сумління випускає з снайперської гвинтівки кулю, прямо під сталеву каску, туди де має бути англійське обличчя. І лейтенант Штурм не переймається англійською матір'ю, яка не дочекається сина додому, бо його завдання зробити так, щоб більше німецьких матерів дочекалися своїх синів. Чи це жорстоко - так. Чи це справедливо - так. Кожен воює за своє і Штурм, чи то пак Юнгер знає за що воює він.
Ернста Юнгера часто порівнюють з Ремарком, з Ремарком, твори якого я обожнюю, який, поклавши руку на серце є більш талановитим в літературному плані ніж Юнгер. Але враховуючи війну, що триває зараз в моїй власній країні, я дуже хочу, щоб у нас було менше Ремарків і більше Юнгерів. Я хочу бачити лейтенантів Штурмів, які не будуть філософствувати про війну, а зроблять так, щоб як можна більше українських матерів обійняли своїх синів після перемоги.
December 3, 2017
This book was about two-thirds introductions and analysis, which is okay, really; I do think some academic introduction adds to the experience of this sort of book.
I especially enjoyed the translator's notes; I always wonder, when I read a book not originally written in English, if the beauty is more of the original author or of the translator; I am not really familiar enough with Junger either way (I've only read "Storm of Steel" before this) - but Walker did an excellent job, if the beauty of the prose is in the original, she allowed it to shine through to a monoglot like me.
"Men living in earlier times had not known this wide range of satisfactions, for the world of appearances had vastly increased. One pronounced a word, a name—light as a breath and yet of immeasurable weight. One named a figure of German Romanticism, of the Paris of 1850, of Russia after Gogol, of Flanders after the Brothers van Eyck—and what a web of associations one called forth. Every word was a tree that stood on the roots of thousands of ideas—a light that the brain diffracted into myriad lights. Yes, it was a great and godly gift, that one could stand on a morning like this in the heart of a great city and toss such words like diamonds into the sparkling stream of conversation. In this place, surrounded by mahogany wood and shining mirrored glass, one felt oneself to be the conscious and valuable son of a late age, heir to the completely immeasurable treasures of the centuries. � � �"
I especially enjoyed the translator's notes; I always wonder, when I read a book not originally written in English, if the beauty is more of the original author or of the translator; I am not really familiar enough with Junger either way (I've only read "Storm of Steel" before this) - but Walker did an excellent job, if the beauty of the prose is in the original, she allowed it to shine through to a monoglot like me.
"Men living in earlier times had not known this wide range of satisfactions, for the world of appearances had vastly increased. One pronounced a word, a name—light as a breath and yet of immeasurable weight. One named a figure of German Romanticism, of the Paris of 1850, of Russia after Gogol, of Flanders after the Brothers van Eyck—and what a web of associations one called forth. Every word was a tree that stood on the roots of thousands of ideas—a light that the brain diffracted into myriad lights. Yes, it was a great and godly gift, that one could stand on a morning like this in the heart of a great city and toss such words like diamonds into the sparkling stream of conversation. In this place, surrounded by mahogany wood and shining mirrored glass, one felt oneself to be the conscious and valuable son of a late age, heir to the completely immeasurable treasures of the centuries. � � �"
November 9, 2021
Тема Першої світової війни мене особливо вражає. І стосується це як літератури, так і кінематографу. Перша світова - як еталон війни, як квінтесенція холодної жорстокості, механічної невблаганності та чорного фаталізму. Війна як розтягнута у вічності катастрофа. А еталоном літератури про Першу світову є проза Ернста Юнгера.
Коротка новела "Штурм" розповідає про німецького офіцера - лейтенанта Штурма - та воєнний побут на проблемному відтинку фронту. Окопи, артобстріли, заповнені водою воронки від снарядів, де розкладаються трупи - і на фоні цього аристократизм розмов між німецькими офіцерами, що при каганці збираються в бліндажі й читають власні твори, сперечаються про мистецтво та намагаються залишатися людьми. Я би описав цю новелу саме так. Наскільки війна змінює, ламає людей, настільки й люди - незламні в цій війні, настільки людський дух протистоїть вихору нестримної жорстокості цивілізацій, що сходяться у двобої. Без такого пафосу говорити про прозу Юнгера я просто не можу, хоч як би намагався. Вона входить у серце холодним металом і освячує думки як срібний хрест на Водохреща освячує крижану воду. Для мене загадка, як вдавалося автору зобразити війну з таким жахним натуралізмом, але витримати високий аристократичний стиль. Це просто неперевершено.
Коротка новела "Штурм" розповідає про німецького офіцера - лейтенанта Штурма - та воєнний побут на проблемному відтинку фронту. Окопи, артобстріли, заповнені водою воронки від снарядів, де розкладаються трупи - і на фоні цього аристократизм розмов між німецькими офіцерами, що при каганці збираються в бліндажі й читають власні твори, сперечаються про мистецтво та намагаються залишатися людьми. Я би описав цю новелу саме так. Наскільки війна змінює, ламає людей, настільки й люди - незламні в цій війні, настільки людський дух протистоїть вихору нестримної жорстокості цивілізацій, що сходяться у двобої. Без такого пафосу говорити про прозу Юнгера я просто не можу, хоч як би намагався. Вона входить у серце холодним металом і освячує думки як срібний хрест на Водохреща освячує крижану воду. Для мене загадка, як вдавалося автору зобразити війну з таким жахним натуралізмом, але витримати високий аристократичний стиль. Це просто неперевершено.
August 4, 2020
A pequena obra El Teniente Sturm, do escritor e pensador alemão Ernst Jünger, foi publicada pela primeira vez em 1923, como romance-folhetim nas páginas do Hannoverscher Kurier, e, nos anos sessenta do século passado, integrada nas obras completas do autor. Trata-se de um romance que tem como pano de fundo a relação entre arte e vida observada a partir da tensão entre literatura e guerra. O baptismo do personagem principal, o tenente Sturm, simboliza isso mesmo. Em alemão, Sturm significa tempestade, o que não será uma das piores metáforas para reflectir sobre a primeira grande guerra, cenário dos acontecimentos narrados. Por outro lado, a palavra tem de imediato uma conotação literária, evocando o movimento Sturm und Drang (tempestade e ímpeto) que, na Alemanha do século XVIII, afrontou as concepções estéticas provenientes de um certo classicismo e a influência francesa, e talvez, mas os analistas dividem-se, o próprio projecto da Aufklärung (Iluminismo)...
Continuar a ler em
Continuar a ler em
June 15, 2021
Коротке оповідання розповідає про життя молодого лейтенанта Штурма (в якому впізнаємо самого автора) на бойовій позиції у Франції. На відміну від інших його оповідань про війну, як «В сталевих грозах», «Вогонь і Кров», «Перелісок 125», бойові дії тут хоч і відбуваються, але якось наче на фоні, розповідь � не про них. В центрі уваги � роздуми про війну, життя та смерть, а також душевні розмови з побратимами-офіцерами. Попри те, що це доволі короткий твір, у ньому знайшлося місце для оповідання-в-оповіданні � Штурм читає побратимам написану ним історію про молодого офіцера, який повернувшись з війни безуспішно шукає себе в мирному житті.
Українською вийшло аж два переклади: Гліба Парфьонова від видавництва Діпа самостійною книжечкою захалявного формату, та Олександра Андрієвського від видавництва Пломінь в збірці «Авантюрне Серце». Варто зауважити, що книжка від Пломеню містить подяку Сергію «Боцману-Малюті» Коротких, тож при виборі робіть поправку на ступінь власної вдячності цій особі. До того ж переклад Парфьонова здається трохи органічнішим, хоч і не бездоганним.
Українською вийшло аж два переклади: Гліба Парфьонова від видавництва Діпа самостійною книжечкою захалявного формату, та Олександра Андрієвського від видавництва Пломінь в збірці «Авантюрне Серце». Варто зауважити, що книжка від Пломеню містить подяку Сергію «Боцману-Малюті» Коротких, тож при виборі робіть поправку на ступінь власної вдячності цій особі. До того ж переклад Парфьонова здається трохи органічнішим, хоч і не бездоганним.
October 8, 2022
Racconto lungo giovanile di Junger, la forma narrativa della fiction si adatta meglio allo stile dell'autore che già per Nelle tempeste d'acciaio mi aveva convinto solo parzialmente poiché pur essendo scritto benissimo la totale mancanza di empatia e di partecipazione emotiva dell'autore la rendeva un autobiografia insolita ma un'ottima opera narrativa. Non è necessariamente un difetto, e, da come ho capito, fa proprio parte non solo dello stile ma anche dell'attitudine che Junger aveva realmente nei confronti della vita, lasciandosi trasportare dal flusso della guerra senza porsi problemi etici o morali come da ispirazione delle tradizioni della filosofia indiana della Bhagavad Gita. Ed è proprio da questa attitudine "apatica" che si riconosce che il tenente Sturm non è altro che l'alter-ego di Junger stesso, soldato coraggioso dalle ambizioni letterarie.
January 6, 2021
Me gustan mucho las historias que se desarrollan en contextos bélicos y que son narradas desde el punto de vista de los soldados. Pensé que este libro sería una joyita y que realmente me dejaría muchas reflexiones interesantes sobre la humanidad, la guerra e, incluso, el Estado. Lamentablemente, no conecté en absoluto y, a pesar de corta extensión, me costó muchísimo terminarlo. Siento que había mucha parafernalia, pero poco contenido. Le encontré algunos mínimos y brevísimos momentos interesantes, pero fueron efímeros y, debido al contexto general, resultaron inexistentes. Una lástima.
Read
January 10, 2021Nada, fascinante. Sin avisar mezcla reflexión, diario, novela. De pronto transporta a la trinchera donde las personalidades afloran y las perfila, quieres más, revelar el mundo con tanta delicadeza y atención. Después se corta, se da cuenta que está en medio de una guerra, sabe que no es lo que buscaba, se convirtió en una pieza de un juego que no le pertenece, política, sin más. No hay honor. Despierta, el mundo lo llama, los ingleses en la puerta, el gas y el miedo lo invaden, plomo y sangre. Lo hieren, no todo es palabra, cae. Oscurece, y la melodía empieza.
June 15, 2018
Sturm (utgiven 1923) handlar om den fiktiva karaktären löjtnant Sturm, som -likt Jünger - är en kejserlig tysk officer under första världskriget och därmed andra författarens uppenbara alter ego. I Sturm ägnar sig dock huvudpersonen mer åt funderingar över tillvarons beskaffenhet och vad som är viktigt här i livet; striderna är bara en del av boken. Detta pekar framåt mot Jüngers senare aktiviteter.
February 3, 2019
Ontzettend dens en prozaïsch geschreven. Jünger twijfelt hier nog tussen zijn rol als intellectueel en oorlogssoldaat. Hij neemt de gedaante aan van Luitenant Stürm en naar mijn aanvoelen al diens antagonisten. Zijn gewaarwordingen en psychologische analyses in de loopgraven zijn bijzonder intelligent beschreven. maar het verhaal dat Sturm aan zijn kompanen vertelt is over the top en vermoeiend om te lezen.
May 20, 2020
Новелла про першу світову війну німецького письменника Ернста Юнґера. Написано, як завжди у даного автора, дуже цікаво. Читається надзвичайно легко.
Книга водночас подібна до попередніх творів автора, таких як "Вогонь та кров" і "В сталевих грозах", та відмінна у світогляді. На заміну авантюрним пригодам прийшло більш філософське осмислення того, що відбувається навколо головного героя.
Книжечка зовсім невеличка, розтягнути довше ніж на один вечір наврядчи вийде.
Книга водночас подібна до попередніх творів автора, таких як "Вогонь та кров" і "В сталевих грозах", та відмінна у світогляді. На заміну авантюрним пригодам прийшло більш філософське осмислення того, що відбувається навколо головного героя.
Книжечка зовсім невеличка, розтягнути довше ніж на один вечір наврядчи вийде.
June 28, 2022
Sehr faszinierender Bericht aus dem Grabenalltag des ersten Weltkriegs.
Dabei sehr trocken und nüchtern, vermittelt aber doch oft implizit ein Gefühl von Stolz und Spaß an der „Action�.
Ein sehr großer Unterschied zum Großteil der Literatur und öffentlichen Meinung, welche den Krieg (zurecht) als stumpfes Massaker darstellt.
Dabei sei angemerkt dass Jünger keinesfalls die Beschreibung der Gräuel auslässt.
Bestimmte Szene dabei sehr spannend und actiongeladen, wenn das das richtige Wort ist.
Dabei sehr trocken und nüchtern, vermittelt aber doch oft implizit ein Gefühl von Stolz und Spaß an der „Action�.
Ein sehr großer Unterschied zum Großteil der Literatur und öffentlichen Meinung, welche den Krieg (zurecht) als stumpfes Massaker darstellt.
Dabei sei angemerkt dass Jünger keinesfalls die Beschreibung der Gräuel auslässt.
Bestimmte Szene dabei sehr spannend und actiongeladen, wenn das das richtige Wort ist.
Displaying 1 - 30 of 42 reviews
Can't find what you're looking for?
Get help and learn more about the design.