40 сторінок лишилось, а я вже не можу, мене не вистачає на весь той негатив. ⠶ Цього разу автор вирішив осягнути неосяжнеЯ не змогла дочитати цю книгу.
40 сторінок лишилось, а я вже не можу, мене не вистачає на весь той негатив. ⠶ Цього разу автор вирішив осягнути неосяжне, впихнути "невпіхуємоє": біль, сльози, страждання, насилля, нову насилля, смерть. В якийсь момент я просто не витримала. ⠶ Багато всього. Численні персонажі, які з'являються постійно і абсолютно не торкають. Багато напруження, яке приводить тільки до ще одного напруження. Океан драми, яка закінчується тільки драмою. ⠶ В результаті роман втілює в собі десятки ідей та доль, яким в цій книзі тісно. ⠶ Читаєш і думає: до чого це все? Що намагається сказати автор? Що життя � гівно, і в ньому жодної радості? Мені вистачає цього в новинах. ⠶ І ні, я люблю подібні речі у книжках! Я смакую книги Джоді Піколт, я в захваті від романів Кінга та Енн Тайлер. Коли написане логічно підводить до певних висновків, думок, коли є фокус на чомусь.
А тут фокус на ВСЬОМУ. Я не бачу тут теми. Не бачу ідеї. Тут всі страждають, всі нещасні, всім погано. І стає лише гірше. Навіть тоді, коли здається, що гірше вже немає куди, Бакман бере своїх персонажів і тицяє їх прямісінько в больові точки.
Ще раз. І ще раз. І ще раз.
И ещё много-много раз. ⠶ Життя � тлєн і всі ми помремо. Такий настрій транслює книга.
При цьому він залишається майстерним автором: все яскраво, жваво, інколи читаєш і відірватися не можеш. Але чим далі � тим більше слабшає захват.
Я втомилась від цієї книги! Виснажливе, довге, пригнічене читання. Книга від @knygolove...more
Loading...
